Вольєрний кашель у собак

Збудником вольєрного кашлю може бути вірус парагрипу, аденовірус другого типу, вірус собачої чуми. Ветеринари припускають, що у розвитку недуги відіграє роль та собачий аденовірус першого типу, вірус герпесу.

Про ознаки недуги у собак

Головний із симптомів – пароксизмальний сухий кашель. Він може супроводжуватися болісним блюванням, яке викликається роздратуванням рецепторів глотки. Якщо псу при трахеобронхіті промацати горло, то він відразу ж почне кашляти. Ще один виражений симптом недуги - втрата апетиту.

Інших характерних ознак трахеобронхіту у собак практично не спостерігається. Температура тіла хворих на вихованців залишається в нормі. А якщо у собаки починається лихоманка, гнійний бронхіт, анорексія, це свідчення вторинної бактеріальної інфекції. Ослаблений організм пса може легко підчепити її, особливо, якщо умови утримання тварини несприятливі.

Діагностика та терапія вольєрного кашлю

Інкубаційний період недуги становить п`ять-сім днів після контакту з хворим собакою. Варто зазначити, що ознаки вольєрного кашлю схожі на симптоми паразитарних інвазій, інших вірусних інфекцій. Тому діагностикою має займатися ветеринар. Для встановлення точної причини недуги він проведе ультразвукове дослідження грудної клітки або рентгенографію. Виходячи з заразності трахеобронхіту, при перших підозрах на недугу хворого пса треба ізолювати. Йому потрібно створити оптимальні умови утримання: налагодити вентиляцію, рівень вологості повітря, оточити турботою, увагою.

Що стосується специфічного лікування вольєрного кашлю у собак, то для полегшення кашльових нападів використовуються засоби на основі буторфанолу.05-0.1 мг/кг живої маси). Ці ліки використовуються для усунення сильного кашлю. Тривалий час його застосовувати не можна, оскільки відбувається звикання.

Антибактеріальні препарати у лікуванні цього захворювання у собак, як правило, не застосовуються. Виняток становлять ситуації, коли приєдналася вторинна бактеріальна інфекція. Тоді хворому вихованцю прописують цефалоспорини, тетрацикліни, хінолони. Ці препарати повинен призначити лікар, не можна їх застосовувати самостійно для посилення ефекту терапії. Тим більше, що антибактеріальні препарати в ін`єкціях або таблетках досягають поверхні бронхів лише в малих кількостях.

Для лікування запущеного вольєрного кашлю у собак із приєднанням вторинної інфекції застосовують сульфат канаміцину або сульфат гентаміцину. Їх розводять у фізіологічному розчині і роблять хворому вихованцю аерозольну інгаляцію. До речі, із цією метою можна застосовувати людський небулайзер. Перед маніпуляцією собакі вводять препарати, що сприяють розширенню бронхів.

Кортикостероїди також полегшують клінічні симптоми вольєрного кашлю у вихованців, проте ці засоби забороняється використовувати одночасно з антибіотиками.

Уважні та передбачливі господарі домашніх тварин повинні розуміти, що єдиним ефективним заходом профілактики трахеобронхіту є вакцинація від вищезазначених захворювань. Адже їх збудники викликають і вольєрний кашель. Перший раз собак щеплять у шеститижневому віці, потім за схемою.